З Новим Роком

Шкільне життя у фотографіях

 

Чому важко першокласнику

 Кажуть, починати завжди важко. Проте усі знають, що багато чого в нашому

житті залежить від доброго початку. Пам;ятайте про це, дорослі, і ніколи не

вимовляйте слова: «Це тільки перший клас!» 

Серед безлічі почуттів, які наповняють батьків, коли вони вперше

проводжають своїх дітей до школи, виявляються два найсильніших —

радість і тривога. Радість, що малюки виросли і їх чекає багато незвіданого і

захоплюючого. Тривога — як вони впораються зі шкільними турботами, чи

не стануть відстаючими, як складуться їхні взаємини з навколишніми.

Швидко проходить святкова вереснева атмосфера, починаються шкільні

будні і для тривог з'являються реальні підстави. Дитину немов підмінили. 

Схвильовані мами, а зрідка навіть татусі, поспішають поділитися з учителем

своїми переживаннями. Про що вони говорять? 

Про те, що до школи у них була чудова дитина, товариська, добра, слухняна,

старанна. Вихователі дитсадка постійно хвалили і дотепер згадують із

задоволенням. 

А тепер усе змінилося, малюка просто не впізнати! Уроки робити не хоче,

тягне, відкладає на потім. Доводиться примушувати, силоміць садовити за

стіл. І ось тут щоразу починається справжній кошмар: крутиться, гризе

ручку, постійно підхоплюється — то до вікна підбіжить, то на кухню

помчиться пити або раптом із кішкою почне гратися. Пише будь-як, а

переробляти категорично відмовляється, сидить і черкає щось на папірці.

«Уроки готує годинами і від себе не відпускає. Доводиться бути поряд із

ним, понукати, контролювати кожний крок. Такий став ледачий! Що

трапилося з дитиною?» Нічого нового... Режим! 

Деякі батьки можуть скептично зауважити: «Подумаєш, режим! Чи я так це

важливо — дотримуватися його?» 

Так! Двох думок тут бути не може. У житті першокласника режим дня

набуває особливого значення. Спробую переконати вас у цьому. Початок

занять у школі, як правило, о 8 годині 30 хвилин. Виходить, потрібно так

розрахувати ранковий час, щоб вистачило його на все: прибрати постіль,

зробити зарядку, одягтися, поснідати. І головне, вийти з дому заздалегідь, не

поспішаючи. Тоді і друзів у дворі почекати можна, і до школи не бігти, а йти

спокійно.

Коли доведеться прокидатися маленькому школяру? Мабуть, не пізніше

сьомої. А тепер пересуньте «відбій» так, щоб до «підйому» було не менше

одинадцяти годин. І неодмінно простежте, щоб щовечора дитина засинала у

визначений час. 

Отже, перше — сон. Потрібно рано вставати, а отже, і лягати не пізно, інакше

накопичується хронічне недосипання. Адже денний сон, такий звичний у

дитячому садку, як правило, скасовується.

 

У СІМЕЙНОМУ КОЛІ

Десять заповідей батькам

1.Не навчайте того, у чому не обізнані: для правильного вихован­ня дитини потрібно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета — виростити її для життя серед людей.

3. Довіряйте вашій дитині, розтлумачуйте те, що вона робить кра­ще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки: дитина оволодіє вмінням самостійно їх виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Вона мусить впевнюватись у своїх силах поступово, і з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, однак запам’ятайте: твер­дість лінії у вихованні досягається не покараннями, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Потурбуйтесь про те, аби ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоря­джень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху самі вчаться розпоряджатися собою.

8. Виключіть зі своєї практики вислів: «Роби, якщо я наказав», за­мініть цю форму вимоги іншою: «Роби тому, що не зробити цього не можна, це принесе користь». Дитина має звикнути діяти не на догоду батьківському розпоря­дженню, а тому, що це доцільно, розумно, потрібно.

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину із сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте з тим, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

Ми виховуємо своїх дітей на прикладі свого життя, системи влас­них цінностей, виховуємо своєю присутністю і відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, обстановкою в квар­тирі, ставленням до праці та дозвілля.

Десять правил Л. Джонсона

Президент США Ліндон Джонсон мав репутацію великого умов­ляльника, оскільки, як ніхто інший у сучасній історії, умів переконува­ти. Він міг майстерно доводити справу до узгодження позицій окремих парламентських фракцій і тим самим прискорювати прийняття законів.

Чому президентові вдавалося так успішно улагоджувати міжособистісні стосунки? Виявляється, саме тому, що він над цим постійно працював. Задовго до того, як стати наступником Кеннеді, Джонсон роз­робив та старанно виконував десять принципів, які забезпечували успішну взаємодію з людьми.

Ознайомимося з ними, а ще краще, запам’ятаємо деякі йо­го поради.

1. Учіться запам’ятовувати імена. Недбалість у цьому питанні мо­же означати недостатній інтерес до справ інших.

2. Намагайтеся не додавати напруженості в середовище людей. Нехай вони відчувають себе у вашій присутності так затишно, ніби вбрані у свій улюблений одяг.

3. Намагайтеся поводити себе так, щоб ніщо не могло порушити вашої душевної рівноваги.

4. Не робіть вигляд, що ви знаєте все наперед.

5. Будьте цікавими для людей, щоб їхня дружба з вами щось їм обіцяла.

6. Не допускайте розв’язності у своїй поведінці.

7. Розвивайте в собі доброзичливість до людей, доки не почнете виявляти свої симпатії цілком щиро.

8. Щиро намагайтеся вирішити всі непорозуміння — як давні, так і ті, котрі щойно виникли. Намагайтеся не висувати претензій до лю­дей.

9. Ніколи не забувайте привітати людину з успіхом чи висловити співчуття в тяжку хвилину.

10. Передайте людям свою духовну силу, і вони віддячать вам щи­рою прихильністю.

РОЗВИВАЮЧІ МУЛЬТИКИ українською мовою про тварин для дітей! Всі серії!

  Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

1    Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

  2  Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

3    Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

4    Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

5    Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

6    Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

7   Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Пам'ятайте:

Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини - фізичне і психічне.

Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди.

Ніколи не відбирайте подарованого.

Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

Хоч би що трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

Не забувайте: ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.

Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

 Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

        Дуже важливо піклуватись про створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

       Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

 

 «Ваша дитина школяр»

Всі ми єдині у своїх бажаннях – бажаємо бачити своїх дітей здоровими, веселими, щасливими, завжди усміхненими, розумними, щоб гарно вчилися.

А чи готові наші першокласники до тих змін, які відбувається в їхньому житті зі вступом до школи, включаючись у щоденний вир „надзвичайно важливих і необхідних справ”. А чи вистачить нашим дітям сил і здоров’я справитись із обов’язками, які виникають у них під час навчання, та виправдати сподівання батьків.

В організмі дітей 6–річного віку відбуваються зміни у фізичному розвитку, поліпшується пам’ять, підвищується інтелект. Навчання в школі дисциплінує дітей, стимулює їхню самостійність і вольові якості, розширює коло інтересів. Діти починають жити інтересами колективу.

Разом з тим діти менше перебувають на повітрі, порушується режим харчування першокласників.

Першокласники надзвичайно рухливі. Їхня рухова активність залежить від стану м’язової системи. Адже розвиток м’язів відбувається нерівномірно.  Спочатку м’язи плеча, передпліччя, пізніше – м’язи кисті рук. Тому в цей час досить доречними є плетення, ліплення. Діти починають вчитися писати, однак слід пам’ятати, що тривалість письмових вправ не повинна перевищувати 6–10 хв., щоб уникнути перевтому м’язів.

У 6–річних дітей слабо розвинені невеликі м’язи спини. Тому статичне навантаження, пов’язане з необхідністю тривалий час сидіти за партою під час уроків, для них важке, інколи приводить до нервових розладів, зниження розумової, м’язової працездатності. З метою забезпечення нормального розвитку дитячого організму на уроках проводяться фізхвилинки, на перервах організовуються рухливі ігри, помірні фізичні вправи. Дуже добре в позаурочний час займатися дітям такими видами спорту як гімнастика, акробатика, відвідувати танцювальні гуртки. На день їм необхідно ходити, бігати, стрибати, танцювати 4–6 годин.

Надзвичайно важливим є формування і дозрівання кісткової системи. Особливої уваги батьків потребує знання особливостей розвитку й функціонування хребта у дітей, що уможливлює запобігання порушень постави. Неабиякого значення набуває правильна постава дитини за своїм робочим столом, розмір робочого стола, парти.

Батькам школярів–першокласників слід звернути увагу на прорізування і зміну зубів, функціонування системи дихання, серцево–судинної системи. Вміти самим визначати частоту пульсу, як важливий показник стану серцево–судинної системи.

Активно формується система травлення, а нормальне функціонування шлунково–кишкового тракту у дитини виявляється у доброму апетиті. Продовжує розвиватися мозок. Найбільш важливі відділи головного мозку, що відповідають за логічне мислення і пам’ять програмування, ще продовжують формуватися. Тому молодші школярі–першокласники, легко відволікаються, не здатні до тривалого  зосередження, вони швидко втомлюються, легко збуджуються, не можуть всидіти на одному місці. Їм складно виконувати однотипні завдання.

Їх працездатність швидко падає через 25–30 хв.

Початок навчання у школі супроводжується появою у дітей соціально значущих обов’язків. На зміну ігровій діяльності, приходить навчальна діяльність. Вона визначає важливі зміни у розвитку психіки дітей на даному віковому етапі. Зміна провідної (ігрової) діяльності зумовлює появу нових психологічних, соціальних і духовних потреб дитини:

–       потреба в отриманні нових знань;

–       потреба в пізнанні та оволодінні новими вміннями;

–       потреба і значення спілкування з ровесниками.

У першокласників розвивається інтерес до книжок, різноманітних енциклопедій, пригодницьких, фантастичних оповідань. Тому батькам необхідно правильно використовувати та підтримувати цей інтерес спільним читанням книжок, обговоренням прочитаного, розігрування в ролях.

Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчитель, який виступає центром життя першокласника.

В цей період батькам дуже важливо зайняти позицію щодо успіхів і невдач дітей. Якщо дитина невпевнена у своїх силах і можливостях, якщо вона складно переживає свої невдачі у навчанні, важливо підбадьорити її, запевнити, що за достатньої наполегливості вона подолає труднощі і все негаразди. І як тільки з’являться хоча б невеличкі зміни, їх обов’язково треба відмітити. Якщо ж дитина самовпевнена та надто вихваляється своїми досягненнями, необхідно позитивно оцінити її успіхи, відмітити й ті недоліки, які в неї є і які потребують виправлення.

Пам’ятайте, у житті 6–річки першокласника роль сім’ї і вчителя – величезна, бо вони суттєво впливають на формування Я–особистості. Допоможемо дітям зростати повноцінною, щасливою, гармонійною особистістю. Виховуймо в них повагу до себе й інших людей, віру в свої можливості і здібності, прагнення бути здоровою, а головне – бажання жити і радіти життю.