«Читання — це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе».

В. О. Сухомлинський

Читання розвиває уяву, розвиває кругозір і покращує пам’ять, розвиває логічне мислення і, зрештою, допомагає краще розуміти себе, оточення і наше життя загалом. Вагомі причини для того, щоб читати самим і заохотити до читання своїх дітей.

Щоб дитина із задоволенням і бажанням читала, треба щоденно їй читати вголос. Навіть якщо дитина вже вміє читати сама, вона чекає, щоб їй почитали дорослі. Цей духовний і емоційний контакт — важливий момент у досягненні мети. Тільки на цікавому матеріалі, тільки у доброзичливій обстановці, тільки в ігровій діяльності вдається залучити дітей до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити у свої сили.

Доведено, що лише шість хвилин читання знижує рівень стресу на 65%. Навіть від нудьги рятує. Ритміка та захоплюючий сюжет художньої літератури дозволяють відволіктися від своїх проблем та заспокоїтися.

Виявляється, читання для дітей може бути простим і приємним заняттям. Досить приділяти 20 хвилин на день розвитку цієї навички – і дитина почне читати краще. Ці тексти стануть вам у нагоді, для повсякденного читання.

 

19 січня - Водохреща або Йордан

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.

До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.

Йорданські традиції

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як про¬летять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.
В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохреща — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».
«Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів! ... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!... і слухати не хотіла».

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

На Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від'їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.

Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто». Цікаво, що в західній Англії в дні Різдва Христового господині йдуть у сад і вклоняються яблуням, щоб ці дерева в наступному році щедро родили.
На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з'явиться.

Як бачимо, в народних віруваннях часто зустрічається згадка про вовка. Цей хижак має тотемнічне значення (тотем — тваринний або рослинний символ) не тільки в українського, а й в багатьох інших народів, в першу чергу народів Східної Європи, де вовки звичайно водяться. Колись вовки завдавали не абиякої шкоди нашим селянам, нищачи свійських тварин. Поліщуки ділять вовків на дві породи: великих — «конюхів» з сірим хутром і малих — «свинятників» з хутром темнобурим. Зоологи не визна-ють такого поділу і вважають, що це залежить від віку звіра: старші — більші і сиві, а молодші — менші й темніші. Років з пів сотні тому вовки в Україні майже зникли, шкоди від них великої не було, а під час останньої війни, взимку 1942-го року, їх з'явилося знову багато, і вони як і колись, завдавали значної шкоди.

У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:

Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе верби груші родять,
В тебе дочки в злоті ходять,
В тебе сини в царя служать,
Царевочку собі дружать,
В царя дочку заручили
Та й додому пригостили.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе воли половії,
В тебе плуги золотії,
В тебе двори все кедрові,
В тебе столи калинові,
На них скати все ллянії,
На них блюда циновії.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в полі, як у раю:
В тебе лани, як загаї,
В тебе хліби, як Дунаї,
На них жита, як жар, ситі,
А пшениця — як столиця,
В тебе вівси жубровії,
А ячмені золотиї.
Гей, ти, пане господарю,
 В тебе в колі, як у раю:
В тебе коні все турецькі,
В тебе зброї все стрілецькі,
В тебе воли, як стодоли,
А корови, як бороги,
В тебе вівці гори вкрили,
В горах зруби без рахуби.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в скринях, як у раю:
В тебе скрині кованиї,
В них червоні небранії,
В тебе шуби соболеві,
Горностаї королеві,
А жупани — як у пана,
А контуші всі в кожусі.
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водицев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з ролями, і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом,
На здоров'я, на літ много!
Дай, Боже!

За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:

«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв'язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

О. Воропай "Звичаї нашого роду".

А опісля...

Наступного після Водохреща дня (20.01) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя. Остаточно роздавались тваринам ритуальні продукти з покуті й планувалась робота по господарству. Господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток (20.01) вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена"). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.

Після Йордану наступали кількатижневі м'ясниці, під час яких ще можна справляти весілля і співати пісень. Після м'ясниць наступає найсуворіший Великий піст. Про нього кажуть так: "Великий піст усім притисне хвіст".

І ще кілька народних прикмет на Водохреща

• Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито,  на  півдні  -  просо,  на півночі - гречка.
• Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.
• На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.
• Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки - на молодь, а гуси - на літніх.
• Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
• Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
• Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.
• Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.
• Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.
• Йде лапатий сніг - на врожай.
• Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.
• На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.
• Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.

 

18 січня - "Голодна кутя" або Другий Свят-вечір

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща - 18 січня за новим стилем - святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б'ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам'янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців».

Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом'яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили».

В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти».

На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили».

Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.
У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.

Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з'їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з'їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим».

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».
Вода, освячена в навечір'ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона «зглидлива на всяке лихо».

Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — «щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися.

Традиція святкування Другого Свят-вечора на Галичині

В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:

«Віншую вас з щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!»

Перед вечерею батько «клячить» — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір.

Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!»

В цей вечір у Галичині діти щедрують. Звичай щедрувати в цей вечір тут дуже своєрідний і дуже неоднаковий. Так, у селі Висова, Сандецького повіту, хлопці років по 10-12 співають під вікном таку щедрівку:

Щедрий вечір, добрий вечір,
Христу, Христу, Марію!
На престолі стояла,
Три крижики тримала:
«А ви, люди, знайте,
Наше право дайте,
Наше право — калача,
Виженемо рогача
На старий переліг,
Заб'єм му правий ріг,
Правим рогом трубити,
Хвостом, хвостом гонити».

Кожний із щедрівників носив колись з собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку — таку дивну і мало зрозумілу — ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав ґазді гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого».

Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів («виженемо рогача...»).

У львівському повіті в цей вечір колись ходили щедрувати дорослі дівчата. Гурток дівчат підходив до вікна, і одна з них гукала:

Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
Дні діти побудити, самі веселими бути?

Господарі, звичайно, дозволяли, і дівочий хор співав під вікном:

Плила Касуня бистров рікою,
В Дунаю!
В Дунаю, море,
Касуню, зоре,
Серденько!
За нев батенько над береженьком:
«Подай, Касуню,-білую ручку!
В Дунаю! і т. д.
«Ручки не даю, най си пливаю».
В Дунаю! і т. д.
Плила Касуня бистрою рікою,
В Дунаю! і т. д.
За нев матенька, братенько, сестричка — і т. д.
Плила Касуня бистров водою,
В Дунаю! і т. д.
За нев миленький до береженька:
«Подай, Касуню, білую ручку!»
В Дунаю! і т. д.
Ручку подала, сама виплила
З Дунаю!
З Дунаю, море,
Касуню, зоре,
Серденько!

На Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано — «мусить ще на запічку кашу їсти». А під вікном хлопці співають таку колядку:

Ой, на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає,
Ворон-коні напуває.
Там Орися біль білила,
 Рум'янеє личко мила,
До місяця говорила:
«Ой, місяцю, місяченку,
Освіти ясно криниченьку,
Немає ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати».
Батенько сі відмовляє:
 «Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

Далі Орися звертається до матері, сестри, бра¬та — всі відмовляються. Нарешті вона звертається до милого:

Миленький сі не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані,
Буде Христос на Йордані».

Окремі групи щедрівників ходять з «козою». До «кози» галичани приспівують:

«Танцю, козуня, танцю, небога,
Дасть тя господар пів золотого...»

Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині.

Розмова тварин

На Щедрий Вечір, так само, як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає.

В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують — худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер».

Подібне оповідання записане і на Київщині: «... захотілось ото йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, — нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш?..» А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?...» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «...Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре.

В таких оповіданнях (їх є кілька) говориться, що тварини розмовляють вночі під Новий Рік. Цікаво, що вірування про розмову тварин людською мовою в ніч під Різдво Христове, Щедрий Вечір або Новий Рік здавна існує і в інших європейських народів, як ось у німців, англійців і французів.

Томас Штернберґ у праці «Діялекти і фолкльор» подав таке оповідання про одну господиню з Бретанії: «Мала вона одного кота й одного пса. Поводилася з ними кепсько і морила голодом. Коли одного року надійшов Свят-Вечір, вона мало не впала з крісла від здивування, коли почула, як пес сказав до кота: «Ну, надійшов час, коли ми маємо покинути свою господиню. Вона — стара скнара, і цієї ночі прийдуть розбійники і вб'ють її, пограбувавши». — «Це буде добрий вчинок!» — відповів кіт. Перелякана господиня побігла до сусідньої хати. В дверях її зустріли грабіжники, пограбували і вбили».

В Англії є повір'я, що коли ввійти в стайню точно опівночі, то можна побачити, як весь скот стоїть на колінах. А бджоли співають у цю ніч величальну пісню Різдву Христовому.

Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» - хлібиною з хрестом зверху.

Взявши «пиріг»,  господар підходить до стайні і говорить:
— Хто йде?
— Біг!
— Що несе?
— Пиріг!

Після цього він заходить у стайню, благословляє тварин хлібиною, розламує ту хлібину на шматки і роздає скотині. Іноді, — як де ведеться, — господар ще кропить тварин свяченою водою, промовляючи: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи».

В цей вечір виконуть усі ті обряди, що й на «багату кутю» — кличуть морозу, чорні бурі, сірого вовка; але все це вже не так урочисто як на Свят-Вечір.
Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися!» Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка стоїть у зв'язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір. «То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися». 

 

Зимова ігротека та цікаві завдання 

для дітей початкових класів.

Шкільний ігроленд і цікаві завдання

та розваги для початкових класів.

«Біла, гарна, чарівна, мов Снігуронька зима»

Математичні ігри та цікаві завдання для дітей початкових класів НУШ.

Завдання підійдуть для виконання на зимові канікули.

А також в класі відразу можна виконувати ці цікаві зимові завдання онлайн.

Дітям кожне з цих завдань будуть дуже цікавими і забавними.

Кожне завдання має повний опис в віконці що потрібно виконати.

Теми завдань:

1. Новий рік крокує по планеті. Ребус-вікторина

2. Зимові явища природи. Кросворд «Знайди слова»

3. Їхала пані в білому жупані. Прислів’я про зиму

4. Зимня пісенька. Відгадай слово

5. Зимові загадки. Кросворд

6. Зимові оповідання. Пазл

7. Гостює в нас зима. Ребуси

 Перейти  

Шановні читачі, запрошую вас до зимової ігротеки!

 

14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василя

14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, - Ісус.

І нарешті, 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.

Українське святкування Нового року

«... Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене:

- Вставай, сину, годі спати - пора посівати йти!

Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та - за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху - всього по пригорщі й змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.

- Спочатку вдома посівай, - каже батько, - а потім і до людей підеш!

Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік - жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»

- Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!

Взяв я від батька гріш - перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню - на щастя.

- А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!

І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бо ж знаю: в цю ніч не замикаються - люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, із порога:

На Лівобережжі:
Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Де замахне - жито росте,
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Всяку пашницю;
У полі ядро, а в домі добро,
Дай Боже!

- Спасибі, племіннику, - каже дядько, - гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку - та вчися, щоб дурнем не був!

За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина - до мене:

- Чого ж ти, Свириде, вже ідеш? ... Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та... старости, бо ж маємо дорослу дівку!
Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали...»

Так згадує своє перше посівання добродій Свирид Галушка.

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.

На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі - «щоб кури сідали та курчат висиджували».

Зерно після посівальника збирають і віддають курям - «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом - «щоб великі росли».

Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого вечора аж до Нового року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу - ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

На західному Поділлі від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей - кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт - всяке створіння, яке є в обійсті - «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!»

На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий вечір, господар перев'язує ранком на Новий рік овочеві дерева в саду - «щоб нечисть на деревах не заводилась».

Неродючі дерева цього дня «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти - брат із сестрою. Сестра - мале дівча - вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат - хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках - грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог:

- Не рубай мене, буду вже родити.
- Ні, зрубаю. Чому не родило?... Кажи!
- Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! - далі проситься плаксивим голосом «дерево».
- Гляди ж, - погрожує сокирою «господар», - як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю!

Після такого «страшення» дерево перев'язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують.

Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться взимку збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг - і відшукаєш дорогу».

Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!»

«На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» - так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.

«Мій батько, Царство йому Небесне, - згадує Свирид Галушка, - дуже любили вареники. На Новий рік мама, було, як наварять повну макітру - їж, скільки хочеш!... Ото тато, бувало, перед тим, як узятися до вареників, примовляють: «Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас, грішних, такі муки терпіли!»

Перший день нового року - свято Василя. «Мій старший брат був Василь, - згадує Тиміш Степанович Піддубний. - В цей день, було, всі родичі до нього з'їжджалися на обід - веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш - шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, - було до чого чарку випити та «дай Боже!» промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг - санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»!

Що віщує перший день Нового року?

У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.

Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя.

Сніг випаде в цей день - щасливий рік буде.

Тексти новорічних поздоровлень

Подаємо нижче кілька текстів новорічних поздоровлень, що їх записано в різних місцевостях України.

На Херсонщині:
А в полі, полі сам Господь ходив,
Сам Господь ходив, зерно розносив.
Діва Марія Бога просила:
«Уроди, Боже, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, всяку пашницю».
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.
Будьте здорові з Новим роком і з Василем.
Дай, Боже!

На Київщині:
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік, - 
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем.
Дай, Боже!

На Поділлі:
Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік, -
Коноплі під стелю, а лен по коліна,
Щоб вас, хрещених, голова не боліла.
Будьте здорові з Новим роком.
Дай, Боже!

На Буковині:
Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця,
На цей Новий рік, щоб ся вродило ліпше, як торік.
Дай вам, Боже, в щасті, в здоров'ї дочекати
Від Нового року до Богоявління,
Від Богоявління - до ста літ,
Поки Пан Біг назначить вік!
Дай, Боже!

На Гуцульщині:
Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця,
Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця,
Та на цей Новий рік най вам дасть Господь Бог,
Щобисьте біди-смутку не знали,
В щастю, здоров'ю многі літа проживали,

Українські казки та оповідання для дітей про зиму/Аудіоказки на ніч/

Необхідні правила етикету для дітей

Ви коли-небудь замислювались над тим, як це – бути дитиною в сучасному неспокійному світі дорослих? У століття інформації та безперервного шуму навіть дорослим людям часом складно домогтись того, щоб їх почули. А тепер уявіть, наскільки важче це дітям?

Хороші манери, вихованість допомагають легше долати шум і бути почутими. Манери – це свого роду соціальний клей, що дозволяє несхожим один на одного членам суспільства триматись разом. Батькам важливо навчити дітей мови етичних норм, щоб вони могли використовувати її при спілкуванні з однолітками, дорослими людьми й отримувати при цьому необхідні переваги.

Навчаючи дітей етикету й даючи їм набір керівних принципів управління взаємодіями, ми насправді озброюємо їх інструментами, які допоможуть їм бути почутими, розвиваємо їхню віру у власні можливості й налаштовуємо на майбутні успіхи.

Отже, ось список із тридцяти двох правил етикету, яких батьки повинні навчити своїх дітей.

Привітання та прощання

Ці правила можуть використовувати також і дорослі люди в якості курсу підвищення кваліфікації. Послідовність і практика потенційних соціальних ситуацій призводять до вміння вести розмову в позитивному ключі, що з часом стає другою натурою:

1. Вітайте людину по імені, а якщо ви не знаєте, як її звати, спитайте. Привітання на ім'я – це знак поваги, який каже людині про те, що ви її цінуєте. Тому важливо навчити дітей завжди вітати дорослих людей на ім'я та по батькові або спитати, якщо вони не знають, як їх звати.

2. Ніколи не бійтесь перепитувати, якщо ви забули ім'я співрозмовника: люди розуміють, що іноді діти можуть забувати імена. З усіма таке буває. У цьому випадку цілком прийнятна фраза: «Вибачте, я не можу пригадати ваше ім'я, не могли б ви мені його нагадати?».

3. Намагайтесь дивитися співрозмовнику в очі: дивитись в очі людині під час спілкування з нею корисно не тільки дітям, а й дорослим. Крім того, навчіть дітей не відволікатись; в іншому випадку співрозмовник отримає сигнал, що він вам не цікавий. Погляд в очі – простий, але ефективний спосіб допомогти дітям завоювати серце кожної дорослої людини, яка зустрічається їм на життєвому шляху. Звісно, якщо такий зоровий контакт характерний для даної культури й соціальних норм.

4. «Приємно бачити вас»: важливо додавати позитивні коментарі на початку розмови. Прикладами таких коментарів є: «Приємно бачити Вас» або «Приємно завітати до Вас». Вихід за межі стандартного привітання показує, що дитина цінує людину, з якою розмовляє.

5. «Дякую за запрошення»: неважливо, куди ви прийшли – у гості пограти, у дитячий садок чи додому до бабусі, треба навчити дитину дякувати за запрошення, за клопоти, за турботу про себе; такі слова дадуть значно більший результат, ніж просте «дякую». Такі слова демонструють вдячність дитини – якість, якої так не вистачає сучасній молоді. Вони безумовно принесуть користь дітям у розмові з дорослими.

6. «Як ваші справи ...?» і вислухайте відповідь: ми всі автоматично питаємо «Як справи?», але найчастіше забуваємо дочекатись відповіді. Навчання дітей питати, а потім уважно слухати – перший крок до наступного правила етикету.

7. Запам'ятовування подробиць та активне слухання: це просте правило хорошого тону, але воно має суттєвий вплив на сприйняття вас іншими людьми. Запам'ятовування імен і конкретних деталей (наприклад, хвороби або недавнього повернення з відпустки) передбачає турботу й повагу.

На додаток, якщо ваша дитина сором'язлива й ховається за вами щоразу, коли ви зустрічаєте когось, треба приймати це... до певного моменту. Насправді, таким дітям просто потрібні «сценарії розмови» або мова соціальної взаємодії.

Виберіть деякі з перерахованих вище порад, наприклад, погляд в очі при привітанні, навіть із-за ваших ніг, якщо це необхідно, і працюйте над його вдосконаленням. Починайте повільно й поступово.

Не треба примушувати дитину обіймати й цілувати або іншим чином фізично взаємодіяти із членами сім'ї чи друзями. Соціально прийнятним способом угамувати почуття ображеного родича буде такий: «Я впевнений, що дитина обов'язково проявить до вас свої теплі почуття. Давайте не будемо форсувати події».

Фізичний простір

Діти надзвичайно фізично активні. Вони люблять бігати, стрибати, перекидатись і гратися. Додайте до цього обмежений контроль над спонуканнями та швидкість ніг, і ви отримаєте рецепт катастрофи, коли мова йде про взаємодію з дорослими людьми, особливо з тими, хто не звик або просто не любить товариство дітей. Навчивши дитину таких правил етикету, ви можете гарантувати, що вона зможе досягти успіху та справити враження навіть на найменш терплячих дорослих.

8. Будьте обачні – зупиняйтесь та оглядайтесь: діти часто перебувають у невинній невідомості щодо того, що їх оточує. У них одне спонукання змінює інше. Наприклад, ви прийшли з малюками в зоопарк, і в той час як ви розглядаєте слонів, вони раптом помічають щось цікаве в іншому місці. Не замислюючись ні на секунду про те, що знаходиться навкруги них, малюки біжать стрімголов і мало не потрапляють під колеса інвалідного візка літньої людини, яка починає хвилюватись та обурюватися зі зрозумілих причин. Дуже важливо, щоби батьки постійно нагадували дітям про необхідність зупинятись і дивитись обабіч, перш ніж рухатись далі, і не тільки при переході через проїжджу частину, а скрізь і завжди.

9. Червоне світло, жовте світло, зелене світло: ви, можливо, звертали увагу на те, що вчителі, тренери із плавання та футболу й багато інших дорослих наставників ваших дітей використовують цей цінний інструмент. Використовуючи зелене світло як дозвіл «іти», жовте світло, щоби «сповільнитись», і червоне світло для «зупинки», ви можете контролювати рух і переміщення дітей, не підвищуючи голос. Почніть використовувати цей метод як можна раніше, пропонуйте його малюкам як гру. Незабаром разом із практикою вони добре навчаться визначати, коли можна «йти», коли слід «пригальмувати» і коли вони повинні «зупинитись».

10. Прибираємо руки від скла: це правило може здатися трохи смішним. Навчіть дітей не чіпати руками, особливо брудними, скляні поверхні, щоб на них не залишалося плям, і ваш учитель танців, власник магазину, бібліотекар, лікар і багато інших людей будуть вам дуже вдячні.

11. Не хапайте, не вихоплюйте: це не тільки важливе правило етикету, а й безпеки. Розуміння цього приходить тоді, коли ви бачите, наприклад, як дворічна дитина вихоплює ніж з рук матері. Якщо ваша дитина любить вихоплювати предмети, забирайте в неї те, що вона вхопила, але робіть це ніжно, а потім красиво й повільно передавайте предмет назад малюку. Робіть це, доки дитина не зрозуміє, що вихоплювати що-небудь в інших людей неприпустимо.

Прийом їжі й поведінка за столом

Прийом їжі – це особлива зона етикету. З одного боку, хороші манери за столом надзвичайно важливі, з іншого – особливості етикету в цій сфері можуть змінюватись у залежності від культури та товариства. У міру дорослішання діти досить часто їдять разом з іншими людьми. Вони відвідують дні народження, проводять час із родичами, беруть участь у святкових обідах і ходять у гості до друзів. До того ж прийом їжі – це така сфера етикету, навчання якої можна починати з моменту народження дитини.

Коли дитина з нетерпінням накидається на груди матері при годуванні або вихоплює пляшку з дитячим харчуванням, у батьків з'являється чудова можливість почати навчання малюка правил доброго тону. Тримайте дитину та м'яко поясніть, що їй слід проявляти терпіння, а потім почніть спочатку. Маленькі діти ще не розуміють слів, але, урешті-решт, вони навчаться того, що коли будуть вихоплювати пляшечку перш ніж їм її запропонують або будуть засовувати руку під сорочку матері в прагненні отримати годування, то не отримають те, чого хочуть.

Малюків ясельного віку треба навчити не кидати їжу, користуватися столовими приборами й не запихати в рот великі шматки їжі. Дітям дошкільного віку можна розповідати про те, як правильно накривати стіл, приймати їжу з належними манерами та правильно накладати собі страви, використовуючи різні кухонні предмети.

Хороші манери за столом дуже важливі з моменту першого спільного сніданку дитини із другом до обіду дорослої людини з очільником. Під час прийому їжі в товаристві дитина може або досягти успіху або втратити його. Наступні поради повинні озброїти вашого малюка знанням найбільш актуальних правил прийому їжі в товаристві.

12. Їсти з чужої тарілки – навіть з тарілки мами – це погана ідея: в деяких сім'ях грають у гру, яка полягає в тому, що можна «красти» їжу з тарілок один в одного. Це може бути дуже смішним і прийнятним удома, коли вся сім'я бере участь у такій грі й отримує задоволення від неї, але вона стає не смішною, коли в неї втягують того, хто не розуміє таких жартів. Їсти їжу з тарілки іншої людини неприйнятно. Набагато краще ввічливо попросити добавки, навіть якщо мамі чи тату доведеться накласти дитині цю добавку зі своєї тарілки.

13. Не забувайте про внутрішні правила кожної сім'ї: у деяких сім'ях дітям дозволяється вставати з-за столу відразу після того, як вони доїдять усе. Однак в інших сім'ях усі члени сім'ї сидять за столом до того часу, доки останній з них не закінчить їсти. Навчіть дітей завжди цікавитись і дотримуватись будь-яких правил поведінки за столом господарів.

14. Скуштуйте їжу із ввічливості: у всіх нас є свої кулінарні пристрасті. На щастя, пішли в минуле ті дні, коли правилом доброго тону вважалось доїдати все, що лежить на тарілці. Однак слід навчити дітей куштувати трохи їжі, яка їм з якихось причин не подобається, просто із ввічливості та для того, щоби проявити повагу до господарів. Після цього цілком прийнятно сказати: «Прошу вибачення, я не великий любитель...» або «Я насправді не їм...». Твердо поясніть дітям, що в жодному разі не можна казати людині, яка їх пригощає, що подана страва виглядає огидно, жахливо або що вони терпіти її не можуть (це стосується і страв, приготованих мамою).

15. «Чи можу я допомогти вам?»: пропозиція своєї допомоги доречна в усіх сферах життя. Але пропозиція накрити стіл, прибрати зі столу або помити посуд уважається особливим проявом увічливості.

16. Серветка на колінах, лікті зі столу: у наші дні ці правила етикету вважаються старомодними й багато людей ставляться до них трохи недбало. Проте, оскільки в різних сім'ях існують різні традиції, слід навчити дітей цих правил поведінки за столом, щоб у будь-якій ситуації вони залишались на висоті.

17. Не тягнись ні за чим. Старе, але суворе правило. За нормами етикету не дозволяється тягнутися через весь стіл за чим-небудь. Усі батьки знають, якою неприємною є ситуація, коли дитина перекидає склянку й розливає її вміст на обідній стіл. Щоб не розлити чай на коліна сусіда й не примушувати нервувати всіх присутніх за столом, необхідно ввічливо попросити передати вам те, що ви хочете.

18. Дозвіл вийти з-за столу: це дуже важливе правило етикету! Як тільки дитина навчиться розмовляти, ви повинні познайомити її з тим, як необхідно правильно відпрошуватися з-за столу. Це може стати у пригоді не тільки після їжі. Щоразу, коли дитині необхідно залишити стіл, вона повинна вміти правильно просити дозволу зробити це.

Подарунки! (Та інші правила етикету на святах/у гостях)

Свята, дні народження – це ті події, на яких діти контактують з іншими людьми, часто без батьків. Тому під час прийомів і відвідування святкових заходів важливо знати правила доброго тону.

19. Запрошення: дитячі дні народження можуть бути витратними. Тому не завжди виходить запросити всіх, кого б ви хотіли бачити. Навчіть дітей роздавати запрошення обачно й не обговорювати майбутнє свято прилюдно, якщо тільки на нього не запрошені всі.

20. Відповідайте на запрошення: просто робіть це. Ніщо не засмучує сильніше, ніж занепокоєння із приводу того, чи достатньо у вас усього необхідного для проведення свята, чи його занадто мало, чи занадто багато. Письмово, по електронній пошті або по телефону заздалегідь повідомляйте сторону, яка приймає, чи зможете ви прийти.

21. Будьте добрим гостем і гостинним господарем: важливо навчити дітей як господарів цікавитися в гостей, чим би вони хотіли зайнятись, а в ролі гостей пропонувати свою допомогу при прибиранні після святкової зустрічі. Навчіть дітей радо зустрічати своїх гостей і створювати для них комфортні умови. Це закладе основу правильного управління соціальними ситуаціями в дорослому віці. Якщо дитина навчиться бути добрим гостем, це забезпечить їй більшу кількість запрошень у майбутньому.

22. «У мене це вже є, я хотів не це...» Треба просто дякувати: це правило говорить саме за себе. Навчіть своїх дітей бути ввічливими, приховувати своє розчарування й висловлювати вдячність за проявлену увагу.

23. Шукайте добрі слова, які можна сказати про подарунок. Важливе правило доброго тону свідчить: при отриманні подарунка треба дивитись дарувальнику в очі й дякувати. Але для того щоб домогтися ще більшого впливу на оточення, скажіть кілька хороших слів про подарунок, навіть таких простих, як: «Я не можу дочекатися, щоби почати користуватися цим».

24. «Дякую, що прийшли»/«Дякую за те, що запросили»: стандартні, але вкрай важливі слова.

25. Листи подяки: існує багато творчих способів висловити свою подяку, але найпростіше навчити дитину відправляти власноруч написані листи з висловленням вдячності тим людям, хто надіслав їм подарунок, хто зробив більше, ніж вимагають прості правила ввічливості, і тим дітям, які знайшли час, щоби прийти на день народження вашої дитини. Ці листи подяки можуть бути дуже простими, наприклад, «Дякую за (назва подарунка), (кілька хороших слів про подарунок)». Діти дошкільного віку можуть просто написати своє ім'я, а діти у віці початкових класів школи можуть переписувати ваші або писати власні листи.

Взаємодія з дорослими людьми

Хоча немає жодного сумніву в тому, що діти в наші дні більш відокремлені, ніж раніше, усім їм рано чи пізно доводиться взаємодіяти з дорослими людьми, які не є їхніми батьками. Наступні навички допоможуть полегшити ці взаємодії та зроблять дітей бажаними в будь-якому товаристві:

26. У бесіді з дорослими людьми чекайте, доки до вас не звернуться: це досить старомодне правило, що втратило свою привабливість в останні десятиліття. Однак у сучасному технологічному світі, де важко сказати, коли саме доросла людина зайнята, насправді дуже важливо, щоб діти не переривали людину, коли вона щось каже.

27. Навчіть дітей визначати паузу в розмові: майже всі батьки знають, що треба навчити дітей правильно вибачатись, але ХХІ століття рухається так стрімко, що треба зробити ще один крок уперед і навчити дітей правильно визначати паузу в розмові; пауза – це прийнятний момент, щоби почати казати щось самому.

28. Чи треба переривати співрозмовника: отже, ваші діти знають, як можна ввічливо переривати співрозмовника, і тепер прийшов час навчити їх визначати, чи треба взагалі втручатись у розмову. Зараз висвітлюється тема, близька дитині, чи в ній піднімаються дорослі теми?

Правила ввічливості при використанні телефонів і високотехнологічних пристроїв

У сучасному мінливому суспільстві миттєвого доступу надзвичайно важливо стежити за своїми словами, особливо надрукованими. У століття скріншотів, переадресації повідомлень, групового листування й випадкових одержувачів важливо, щоби слова або зображення доходили до тієї людини, якій вони призначені.

Особливо важливо почати навчати дітей правил етикету при використанні високотехнологічних пристроїв у ранньому віці, оскільки багато дітей у початкових і середніх класах школи вже мають до них доступ або власний мобільний телефон. Коли Інтернет-сумісні пристрої знаходяться в руках маленьких дітей, батькам треба звертати більше уваги на те, як малюки використовують їх, і вживати відповідні заходи за потреби. Ось кілька простих правил етикету в цій сфері.

29. Стежте за своїми словами: раніше цькування й переслідування (булінг) відбувались тільки очно. Більшість батьків навчають своїх дітей того, що дуже важливо проявляти доброту при особистому контакті з людьми, тому що булінг неприйнятний. Однак злі коментарі та образи тепер перейшли в кіберпростір і часто знаходяться поза зоною контролю дорослих. Докладіть усіх зусиль, щоб діти розуміли, що слова можуть поранити іншу людину.

30. Передавайте, відправляйте онлайн тільки те, що можуть бачити всі: ми всі чули розповіді про те, як зображення або текстові повідомлення випадково відправлялись не тій людині, якій призначались, або відправлялись тому, кому треба, але опинялись у чужих руках. Технології можуть бути небезпечними, і вкрай важливо навчити дітей поводитися з ними з особливою обережністю. Фотографії, тексти й повідомлення можуть віддаватись розголосу в Інтернеті. Діти не завжди бачать небезпеку заподіяння шкоди своїй репутації, поки не стає занадто пізно.

31. Ховайте свій телефон подалі при живому спілкуванні. Справді. Іноді це важко. Багато хто не дотримується цієї поради, але ми повинні навчити дітей бути присутніми при спілкуванні. Якщо ми зараз не навчимо їх зосереджуватись на поточному завданні, вони не навчаться цього ніколи. Навчіть їх не розпорошувати увагу. Використовуйте цю пораду й у ставленні до себе. Відкладайте телефон і приділяйте увагу дітям, вимикайте звук, якщо це потрібно, демонструйте малюкам, що ви їх цінуєте.

32. Жестикуляція серед усього іншого допомагає уникнути переривання телефонних розмов: навчіть дітей подавати й розуміти сигнали руками, щоб вони не переривали вас, коли ви розмовляєте по телефону. Тепер, коли персональні електронні пристрої поширились у світ бізнесу, усе більше стає поширеною робота вдома, у парку або на трибуні футбольного стадіону. Батькам для своєї користі важливо навчити дітей основних правил, щоб мати можливість завершувати свої телефонні розмови без непотрібного переривання.

Чудовий спосіб для досягнення цієї мети – навчити дітей користуватися сигналами рук. Сигнали можуть бути особливими у вашій родині, що задовольняють ваші конкретні потреби; обмежити вас може лише уява. Жестикуляція стане у пригоді не тільки при телефонних розмовах. Сигнали «ні» або «стоп» можуть перервати небажаний прояв поведінки без необхідності кричати на весь дім.

На закінчення

Вважається, що в сучасному світі правила етикету більш гнучкі, але при цьому ще більш необхідні. Диво полягає в тому, що коли ви дасте дитині ці прості інструменти, описані вище, то здивуєтесь тому, який позитивний вплив вони матимуть на її вміння управляти навколишнім світом.

Позитивна взаємодія виховує впевнених у собі дітей, а впевнена дитина – це щаслива дитина, яка стає щасливою дорослою людиною.